Стенфордський тюремний експеримент

В 1971 році американський психолог Філіп Зімбарде провів експеримент, який повинен був виявити залежність людей, поміщених в замкнуте середовище від їх соціальної ролі.

Із 70 бажаючих студентів Стенфордського університету вибрали найбільш врівноважених 24 учасника, та їх було поділено на дві команди: увязнені та тюремщики. Сам Зімбарде виконував обовязки тюремного начальника. Експеримент повинен був тривати два тижня.

Учасники з самого початку були поставлені в такі умови, в яких повинна була проявитись покора одних та жорстокість других. Тюремщики були одіті в спеціалну уніформу, їх очі закривали сонцезахисні окуляри. Озброєні вони були кийками.

Увязнені на час експерименту позбувались власних імен, їм присвоювали спеціальні номера під якими їх і називали. Їх уніформа представляла собою безформенну робу, надіту на голе тіло. Гумові тапочки та ланц на нозі - підкреслювали символ підневільного статусу.

Спочатку увязнені не сприймали експеримент серйозно, але на другий день, коли вони вирішили посміятись над наглядачами - бунт був подавлений вогнегасниками.

Після першого випадку прояву насильтва наглядачі почали проявляти відверто садистські схильності: заставляли увязрнених спати на голому беотоні, відмовлялись водити їх у душ, примушували чистити унітази голими руками. Цікаво, що навіть самі врівноважені охоронці дуже швидко відчували вседозволеність та починали знущатись над увязненими.

Зімбардо пізніше згадував, що навіть його самого опянила влада на іншими людьми.

Цікаво, що за ходом експерименту спостерігало 50 чоловік. І тільки з Христина Маслак, наречена Зімбарде, настояла на зупиненні нелюдського експерименту. Так було зроблено вже на 6-й день.

Стенфордський тюремние експеримент довів, що тільки боязнь покарання зупиняє людину від знущань над іншими людьми. Якщо покласти особу у відповідні умови та зняти всю відповідальність, то її поведінка стає агресивною та соціально небезпечною.